укр eng
У студентів відбирають останні крихти?..
8
10

Міністр освіти Лілія Гриневич заявила, що умови нарахування стипендій вихованцям вітчизняних ВНЗ мають бути більш жорсткими. Мовляв, її мусять отримувати винятково відмінники та студенти з малозабезпечених сімей. Зміни, за словами заступника міністра Юрія Ковтунця, наберуть чинності від самого початку наступного року (чудовий «подаруночок» на свята!). Давайте-но спробуємо розібратися, що це за ініціатива така і до чого вона може призвести.

Не секрет, що у багатьох розвинених країнах світу грошову винагороду за навчання отримують тільки ті, чий середній бал є вищим від установленого тамтешніми профільними інституціями. Це є своєрідним заохоченням для молодих людей, що покликане мотивувати їх на подальші досягнення у науковій ниві. Подекуди існує система ґрантів, а також іменних винагород за особливо значні успіхи у навчанні. Виглядає справедливо, чи не так?

Але ключовим словосполученням у вищевикладеному є «розвинені країни». В Україні реалії геть інакші. Постійне здорожчання вартості комунальних послуг, проїзду в громадському транспорті, залізничних перевезень, продуктів харчування вкупі зі стабільно захмарними цінами на ліки та на оренду житла ставить на межу виживання народ у цілому. Що вже й мови про студентів? Ті «сльози», які вони наразі отримують, дозволяють ледь-ледь животіти, хоч і вічно голодними.

Нагадаю, саме у нас побутують поняття на взірець «їжа студента» (найдешевша локшина швидкого приготування з кількома десятками грамів неякісного сиру раз або – у кращому випадку – двічі на день), «вічно голодний студент», «допоможіть студентові на проїзд» тощо. Народ у своїй повсякденній мові тут не помиляється: стипендії вкрай низькі. А тут – «реформа»: тепер не буде навіть і того. Живіть по-новому, шановні, й крутіться, як собі знаєте.

Із одного боку, різниця між так званою підвищеною та звичайною стипендіями до того мізерна, що викликає обурення у рядах відмінників: несправедливо, неадекватно, їх ображають у порівнянні з менш старанними. А втім, про яку, на Бога, справедливість може йтися взагалі? Так уже склалося, що хтось більш талановитий, а хтось не дуже. Приклад: «середній» працівник у будь-якій фірмі отримує мінімальну зарплатню, а старанніший, відповідно, йде вгору кар’єрними сходами, йому виписують премії, матеріальні заохочення. Але перший усе рівно має свій мінімум, не залишаючись геть без грошей, чи не так?

Приблизно те саме зараз відбуватиметься у ВНЗ. Нібито попіклувалися шановні чиновники із МОН про те, щоби залишити грошову допомогу для студентів із малозабезпечених родин, але чи кожен зможе пройти всі кола пекла вітчизняної бюрократії й таки довести, що він «не верблюд» і дійсно потребує стипендії? Навряд чи. А працювати молодим людям часто-густо ніколи, бо ж саме навчання забирає більшість часу. Та й самі викладачі, сварячи студента за прогул або запізнення, часто нарікають: «Робота, кажете? Чути не хочу! На нинішньому етапі саме навчання є вашою роботою!».

Будь-яка робота мусить бути оплачуваною апріорі.

Не слід оминати увагою такий болючий для України фактор як корупція у сфері освіти. Це лише на перший погляд із нею ведеться активна боротьба, для чого час од часу викривають «на гарячому» того чи іншого викладача вишу, проте ж насправді тільки глухий не чув, що в декотрих навчальних закладах без грошей черговий залік або іспит скласти взагалі нереально. Найбільш характерною є така ситуація для регіонів: я особисто маю інсайдерів у Львові, в Одесі, котрим не маю причин не довіряти. Та й у столиці про таке неподобство подейкують частенько.

А от тепер уявімо ситуацію. На бюджетну форму навчання до якогось із київських університетів вступив вихованець однієї з сільських шкіл. Його батьки, припустімо, не бідують (у розумінні наших владоможців), але село є село, тож усією ріднею збирали останні кошти йому «на перший час у Київ». У місті він оселився у гуртожитку при альма-матер. Навчається, скажімо, не чудово, але й останніх не пасе – такий собі типовий «середнячок», у якого залікова книжка рясніє не тільки четвірками й п’ятірками, але й кількома десятками трійок.

І от раптом у нього забирають останні засоби для виживання. Бац – і нічого не лишається. Що ж тепер буде?

Батьки пересилати гроші своєму чаду неспроможні, бо й самим бракує. За гуртожиток треба платити, із цього самого гуртожитка ще треба доїхати до ВНЗ (а, як відомо, часто студенти проживають досить далеко від своїх закладів, особливо у столиці), не забути чогось поїсти, може, бодай раз на місяць зводити свою «другу половинку» у кіно. Необхідна для навчання література теж часто купляється і всі, гадаю, з цим стикалися. Застудився – йди в аптеку, купляй ліки. А ще ж на канікули потрібно до батьків, тобто рахуємо додатково квиток на потяг… у разі, якщо останні гроші не заберуть викладачі-хабарники на сесії.

Додам: усе це відбувається на тлі можливого підвищення зарплатні депутатів, чергового стрибка вартості електроенергії та інших приємностей нашого повсякдення. А деякі владоможці виправдовуються, мовляв, грошей на армію бракує. Причому яке відношення має вища освіта до бойових дій на Донбасі – невідомо. Тож для мене не дивною є реакція представника студентства, який 30 серпня пожбурив торта у заступника міністра фінансів України.

Уже зараз соціальними мережами котиться неабияка хвиля обурення. «Давайте взагалі вищу освіту скасуємо, а там, гляди, за кілька років і вогонь у печерах навчимося видобувати! Уперед, до Європи!», – коментує новину першокурсниця одного зі львівських університетів. «У силу економічного стану скоро в країні буде реформа, після якої вищу освіту зможуть отримати лише «мажори»», – погоджується з нею інший користувач, який щойно вступив у тернопільській ВНЗ. І так далі, і до того подібне.

Напевно, деякі окремі люди (або й цілі державні установи – хтозна?) забули, що Революція Гідності, по-перше, починалася саме зі студентів як чи не найактивнішого у плані громадської діяльності соціального прошарку, а по-друге, багато в чому відбувалася саме їхніми руками. Та ж таки молодь зараз захищає нас із вами від російсько-терористичних загарбників зі зброєю в руках на сході.

Особисто я б не став жартувати зі студентами. Початок у вигляді «солодкого столу» для заступника міністра фінансів є вельми красномовним. А якщо вже нам настільки бракує грошей на все, то давайте ліпше не влаштовувати паради під час війни і не підвищувати зарплатню самим собі, чи не так, шановні владці?..

Коментарі
Поки що немає жодного коментаря
Залишити коментар
Для того, щоб залишити коментар, зареєструйтесь або увійдіть до системи, якщо вже зареєстровані